5 березня, wikipedia

5 березня

Події

1836 — Семюель Кольт представляє промисловий зразок револьвера (калібр 0,34).
1861 — оголошений маніфест Олександра II про скасування кріпацтва в Росії.
1868 — у Великій Британії запатентований степлер.
1877 — у Великому театрі пройшла прем'єра балету Чайковського «Лебедине озеро».

1904 — Нікола Тесла описує процес формування кульової блискавки.
1912 — італійська армія вперше використовує авіацію з військовою метою: здійснена повітряна розвідка позицій за Турецькою лінією.
1933 — у Німеччині націонал-соціалісти виграли парламентські вибори з 44 відсотками голосів.
1940 — Політбюро ЦК ВКП(б) офіційно прийняло рішення про застосування найвищої міри покарання щодо польських військовополонених, які сиділи у радянських концтаборах після окупації Польщі. Більш як 20 тисяч людей одномоментно засуджені до розстрілу (Катинська трагедія).
1946 — Вінстон Черчилль вжив словосполучення «Залізна Завіса» у своїй промові в Фултоні; почалась Холодна війна.
1970 — набрав чинності Договір про нерозповсюдження ядерної зброї.
1998 — NASA заявляє, що супутник Clementine на орбіті Місяця виявив достатні поклади води для забезпечення людської колонії на Місяці.
2000 — британські науковці вперше у світі провели успішну операцію з клонування свиней.


Народились 5 березня

1512 — Герард Меркатор, математик, філософ, теолог, географ та картограф, якого назвали «Птолемеєм свого часу».
1827 — Леонід Глібов, український байкар, поет і письменник.
1870 — Патон Євген Оскарович, український фахівець з електрозварювання та мостобудування, творець Інституту електрозварювання, автор мосту Патона в Києві (†1953).
1896 — Кіндрат Кропива, народний письменник Білорусі († 1991).

1903 — Наталія Забіла, українська поетеса, драматург.
1911 — Михайло Черешньовський, український скульптор-монументаліст, різьбар по дереву, педагог і громадський діяч.


Померли

1950 — Роман Шухевич, генерал-хорунжий, головнокомандувач УПА, голова Секретаріату УГВР
1953 — Йосип Сталін — радянський військовий та політичний діяч грузинського походження, Генеральний секретар ЦК КПРС, Генералісимус СРСР.

Останній бій і смерть Романа Шухевича

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D1%83%D1%85%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%A0%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD_%D0%9E%D1%81%D0%B8%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87#%D0%9E%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%96%D0%B9_%D0%B1%D1%96%D0%B9_%D1%96_%D1%81%D0%BC%D0%B5%D1%80%D1%82%D1%8C_%D0%A0%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%B0_%D0%A8%D1%83%D1%85%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87%D0%B0


Останній бій і смерть Романа Шухевича

У ніч з 4 на 5 березня 1950 р. терміново розробляється «План чекістсько-військової операції по захопленню чи ліквідації „Вовка“», який затвердили заступник міністра держбезпеки УРСР В. Дроздов і представник МДБ СРСР генерал-лейтенант П. Судоплатов. Водночас був створений оперативний штаб в складі В. Дроздова, П. Судоплатова, начальника УМДБ Львівської області полковника В. Майструка і начальника Внутрішніх військ МДБ Української округи генерал-майора Фадєєва. До операції залучалися оперативні резерви 62 СД ВВМДБ у Львові, штабу Української прикордонної округи і Управління міліції м. Львова, а також військової сили (600 бійців), котрі були задіяні для зачистки місцевості на стику Глинянського, Перемишлянського та Бібрського районів Львівської області.

Оскільки не було точних даних, де саме шукати «Вовка», то для захоплення були намічені п'ять об'єктів: 9 будинків в с. Білогорща та його околицях, де мав би переховуватись Р. Шухевич, його зв'язківці та бойовики охорони. Весь цей район підлягав блокуванню до 6.50 5 березня 1950 р. Підготували також мобільний резерв на автомашинах у складі майже 350 вояків на випадок отримання нових даних про місця укриття «Вовка». Загальна кількість учасників операції становила до 1 000 осіб і почалася вона близько 8.00 5 березня 1950 р. Одній з оперативних груп вдалося схопити сина Н. Хробак Данила, який випадково вибіг з хати. Від нього дізналися про адресу будинку його сестри Г. Конюшик, який був місцем переховування Р. Шухевича. Як пише В. Кук, «Тур» вже вирішив увечері 5 березня 1950 р. змінити місце свого постою і ще 3 березня відправив своїх охоронців «Зенка» і «Левка» перевірити надійність нового укриття. Коли група офіцерів Управління 2-Н і Львівського управління МДБ УРСР у супроводі бійців охорони підійшли до помешкання Г. Конюшик, їм двері відчинила Галина Дидик, яка назвалася Стефанією Кулик. Але емдебісти впізнали Галину Дидик і увійшли до будинку. Їй було запропоновано, щоб «Роман Шухевич, який переховується разом з нею, здався і щоб вона посприяла цьому, тоді їм буде збережене життя».

Тим часом МДБбісти розпочали розшук у будинку, хоч впевненості в них щодо присутності в цей час у цьому приміщенні Р. Шухевича не було. Як стверджують сучасні дослідники Д. Вєдєнєєв та Г. Биструхін, «криївка» Головного Командира УПА була добре замаскована і, на їхню думку, «в такому сховищі можна було пересидіти обшук, не виявивши себе.» Але можливо, вперше опинившись у такому надзвичайно складному становищі, напружені нерви «Тура» не витримали й він, почувши кроки на східцях, вистрілив через дерев'яну перегородку «криївки» і з пістолетом у руках здійснив спробу прориву. При цьому Р. Шухевич пострілом убив начальника відділення Управління 2-Н МДБ УРСР майора О. Ревенка і збив з ніг полковника В. Фокіна, заступника начальника УМДБ у Львівській області. Але на виході з будинку його вбили автоматною чергою.

У записці по «ВЧ», яку 5 березня 1950 р. терміново надіслали П. Судоплатов, В. Дроздов і В. Майструк на ім'я міністра державної безпеки СРСР В. Абакумова й міністра держбезпеки УРСР М. Ковальчука, стисло повідомлялося, що Р. Шухевич «вчинив збройний спротив, відкрив вогонь з автомата» і «попри вжиті заходи до захоплення живим, в ході перестрілки був вбитий сержантом 8 CP 10 СП ВВ МДБ». У документі також повідомлялось, що тіло Р. Шухевича впізнали його син Юрій, колишня зв'язкова Проводу ОУН Катруся Зарицька («Монета») та колишній господарський референт Проводу ОУН 3. Благий («Шпак»).

Так завершилася довготривала, фактично розпочата з 1944—1945 pp., операція спецслужб Радянського Союзу з ліквідації керівника українського визвольного руху Романа Шухевича. Його загибель стала непоправною втратою для українського визвольно-революційного руху. З огляду на авторитет генерала, замінити його на керівних посадах революційного підпілля було практично неможливо. Як справедливо зазначив генерал МДБ П. Судоплатов, «після смерті Шухевича рух спротиву в Західній Україні пішов на спад і незабаром згас». Високий чин МДБ СРСР також визнав, що Р. Шухевич був людиною незвичайної хоробрості, мав досвід конспіративної діяльності і зумів впродовж семи років «займатися активною підривною діяльністю».

Тим часом закордонні організації українського самостійницького руху тривалий час не мали інформації про долю Р. Шухевича. Як згадує у своїй праці Лев Шанковський, широкі маси української еміґрації лише через сім місяців дізналися про загибель керівника націоналістичного підпілля в Україні. А першою у світі повідомила про смерть генерала «Тараса Чупринки» американська агенція «Associated Press» 21 жовтня 1950 р. Від цього часу на всіх теренах, де перебувала українська еміграція, розпочалися жалобні академії та робилися офіційні заяви, присвячені пам'яті Головного Командира УПА.